Самоосвіта

Методична проблема  методоб’єднання вчителів іноземних мов:

«Активізація пізнавальної діяльності  та творчого мислення учнів на уроках  іноземних мов шляхом  впровадження інноваційних технологій, гуманізації, індивідуалізації та ідей психолого-педагогічної науки»  

Власна методична проблема:  Шляхи розвитку  педагогічної техніки  учителя іноземної мови  в позаурочний  та позашкільний  час

Шляхи розвитку педагогічної  майстерності вчителя.

Існує багато видів професійної діяльності, що безпосередньо стосуються людини, але є серед них професії лікаря, юриста, педагога, які впливають на її долю. Ось чому кожна з цих професій повинна бути не лише діяльністю, а й покликанням.

         Педагогічна майстерність - це професійне вміння оптимізувати всі види навчально-виховної діяльності, спрямувати їх на всебічний розвиток та удосконалення особистості, що забезпечує високу організацію педагогічного процесу. Вона хаарктеризується високим рівнем розвитку спеціальних узагальнених вмінь, і, звичайно, суть його - в особистості викладача, його позиції, здатності керуваати діяльністю на високому рівні. Велике значення у цьому контексті має володіння викладачем педагогічною технікою.

Володіння цією технікою відзначається вмінням перетворювати на апарат педаго­гічного впливу свої емоції, голос (тон, сила, інтонація, жести, міміку).

Вміння керувати своїм психічним станом, педагогічно активно і емоціонально відкрито виявляти своє ставлення до предмета і студентів є однією з ознак технологічної культури, викладача.

У діяльності актора і педагога загальним є участь живої людини у процесі сприйняття іншою людиною (для актора - глядачі, слухачі, для педагога -учні).

У роботі вчителя сприйняття, як і в актора, визначається особистістю педагога. Викладач передає учням не лише свої знання, а й своє ставлення.

При будь-якому підході до визначення змісту педагогічної техніки постійно зберігається ряд елементів, а саме:

-    культура спілкування, вчителя і учнів,

- саморегуляція технічної діяльності (самоконтроль, витримка),          управління внутріш­нім самопочуттям,

-     оволодіння увагою аудиторії,

-    виразний показ почуттів і відношень (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд педагога),

-  володіння мовою (голос, дихання, дикція, грамотність, інтонаційна гнучкість, емоційна виразність, тощо).

Загальною ознакою цих елементів є їх найтісніший зв'язок з індивідуальної особливістю вчителя.

Розглянемо спілкування як важливий професійний інструмент педагогічної діяль­ності. Педагогічне спілкування - це професійне спілкування вчителів і учнів під  час занять або поза ними, спрямована на створення сприятливого психологічного клімату, яке має такі функції, пізнання особистості і обмін інформацією, організація діяльності, обмін ролями, співпереживання, самоствердження.

На  етапі управління спілкування необхідно вміння підтримувати ініціативу учнів організувати     діалогічне спілкування.

Педагог повинен володіти арсеналом засобів за допомогою яких він передає свій досвід, свої уявлення. Ці засоби завжди індивідуальні неповторні. Окрім слів, голосу, інтонації в арсеналі педагога є ще жести, рухи, ритм. Але, насамперед, очі!

Слід згадати про творче самопочуття вчителя. За Станіславським, це така душевна і тілесне почуття актора на сцені, яка благотворно сприяє творчому процесу.

У науковій психолого-педагогічній літературі виділяються такі компоненти творчого самопочуття вчителя:

- зібраність, поглиненість вчителя головними завданнями заняття його пізнавальним виховним задумом, усвідомлення задуму цілей і завдань, які впливають на волю, розум і почуття, стаючи збуджувачем його творчості, усвідомлення задуму цілей і завдань впливають на волю, розум і почуття викладача, стаючи збуджувачем його творчості:

- уявлення вчителем усіх учнів і кожного ніби "зсередини",

- здатність контролювати себе, здійснювати самоаналіз.